Тимчасові та сезонні працівники: порядок надання відпусток і лікарняних

Для державного сектору

Зважаючи на характер робіт, деякі підприємства тимчасово залучають додаткові «робочі руки» внаслідок збільшення обсягу роботи. Йдеться про сезонну та тимчасову працю, актуальність якої може зростати влітку.

Насамперед роботодавцеві слід пам’ятати, що тимчасові та сезонні працівники – такі ж працівники, як і всі інші, тож трудові відносини з ними будуються в загальновстановленому порядку, враховуючи загальні норми трудового законодавства.

Нагадаємо, сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, а тимчасовими робітниками та службовцями вважаються робітники та службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), – до чотирьох місяців.

Варто також пам'ятати, що переліки сезонних робіт встановлюється Списком сезонних робіт, який затверджений постановою КМУ від 28.03.1997 р. № 278 (далі – Список № 278). В іншому випадку роботи не будуть вважатися сезонними. Такої думки зокрема дотримується Мінпраці у листі від 26.06.2006 р. № 413/020/99-06.

На підставі ч. 9 ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі – Закон № 504) сезонним, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованому ними часу.

Законодавчо встановлена тривалість основної відпустки за повний відпрацьований рік становить 24 календарних дні, а для деяких категорій працівників, визначених ст. 6 Закону № 504, а також іншими законами, встановлено тривалість більшу ніж 24 календарних дні щорічної основної відпустки.

Колективним договором, угодою та трудовим договором може бути встановлена інша тривалість щорічної відпустки, але не менша за законодавчо встановлений рівень.

Сезонному (тимчасовому) працівнику може бути надана відпустка повної тривалості до спливу строку трудового договору у випадках, перелічених у ч. 7 ст. 10 Закону № 504.

Законодавством також не передбачено обмежень для сезонних працівників щодо надання інших видів відпусток за нормами ст. 4 Закону № 504: додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчих, соціальних і відпусток без збереження зарплати тощо.

За бажанням працівника невикористана відпустка може бути надана після спливу строку трудового договору. У разі коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору, чинність трудового договору подовжується до закінчення відпустки (ч. 2 ст. 3 Закону № 504).

Якщо сезонний працівник не використав усіх належних йому днів щорічної відпустки, а також додаткової відпустки на дітей, то йому після закінчення строкового договору виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні (ст. 24 Закону № 504).

Середня заробітна плата для оплати часу відпустки або компенсації за невикористану відпустку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100).

Тимчасові та сезонні працівники є застрахованими особами, тому вони мають право на матеріальне забезпечення в разі настання страхових випадків, зокрема їм оплачуються листки непрацездатності у зв’язку із захворюваннями або травмами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.

Але застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш як за 75 календарних днів протягом календарного року (ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09. 1999 р. № 1105-ХІV (далі – Закон № 1105).

Це стосується і випадків надання допомоги по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення догляду за хворою дитиною віком до 14 років (абз. 3 ч. 3 ст. 22 Закону № 1105).

Середня зарплата для розрахунку виплат сезонним і тимчасовим працівникам за листками непрацездатності обчислюється за загальними правилами відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1266 (далі – Порядок № 1266).

Згідно з п. 25 Порядку №1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для призначення допомоги по вагітності та пологах, допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, є 12 календарних місяців перебування в трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.

Оскільки тривалість сезонних робіт не перевищує шести календарних місяців, а тимчасових – двох/чотирьох календарних місяців, то під час розрахунку середньої зарплати тимчасовим і сезонним працівникам, застосовують розрахунковий період:

  • фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа), адже застрахована особа перебувала в трудових відносинах менше ніж 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи (п.26 Порядку № 1266);
  • фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку, коли застрахована особа перебувала в трудових відносинах менше ніж календарний місяць за останнім основним місцем роботи (п. 27 Порядку № 1266).

Якщо тимчасовий або сезонний працівник захворів у перший день роботи, середня зарплата визначається на підставі тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання страхового випадку (п. 28 Порядку № 1266).

Також під час розрахунку лікарняних та декретних тимчасовому або сезонному працівнику слід врахувати обмеження, встановлені ст. 19 Закону № 1105 для випадків, коли протягом 12 місяців перед настанням страхового випадку страховий стаж становить менше ніж шість місяців.

Джерело: buhgalter.com.ua